В першій чверті XV ст. Вітовт здійснює
кілька успішних походів проти Золотої Ор
ди, у її володіння на Північний Кавказ. Він
запропонував кабардиночеркеській княгині
вивести своїх людей у прикордонні землі Ве
ликого князівства Литовського, осісти в чер
каських уходах понад Дніпром, освоювати та
захищати запустілі після розорення краю зо
лотоординцями землі Лівобережного Подні
пров'я. Він дозволив поселитися північно
кавказьким переселенцям із Кешенського і
Маджарівського юртів у пониззях Орелі,
Ворскли, Псла, у Посуллі і, таким чином,
розпочав нову колонізацію нашого краю. Те
пер на місці зруйнованої золотоординцями
фортеці Гебердеїв Ріг з'являється Келеберда.
Виникають укріплення в районі Кременчука.
Кешенський юрт засновує укріплення, зни
щене під час навали МенгліГирея, де 1552
року існує ухід, а згодом і поселення
Кишінка (Кишенька). Тоді ж з'являються
назви річок Мандзала – Манжелія, Булат
чик, а від них згодом отримують наймення і
поселення Манжелія (тепер Глобинський
район), Вищий і Нижній Булатець,
П'ятигірці (нині Лубенський район), вини
кають села під назвою Маджари на території
сучасного Красноградського району
Харківської області. Цю ж назву носить
здавна і один із кутків селища міського типу
Нові Санжари (у минулому Нові Санджа
ри). Отже, переселенці з Північного Кавказу,
яких називали ще "черкасами п'ятигорськи
ми", колонізували у Подніпров'ї обширну
прикордонну з татарами полосу земель, які
"лежали пустими" [109].
Із початку XV
ст. відбувався інтенсивний процес ко
лонізації краю аж до Поорілля як за рахунок
того населення, яке поверталося із Черніго
воСіверщини (куди воно тікало від золото
ординців, а потім від татар) так, головним
чином, за рахунок татар і потатарених еле
ментів. Часто це могли бути зукраїнщені на
щадки давніх булгар, торків, берендеїв, пе
ченігів, половців, з якими асимілювалися та
тари. Певну частину становили переселенці з
Північного Кавказу, котрих Вітовт запрошу
вав селитися у прикордонних землях Лівобе
режжя Дніпра [118
У СКЛАДІ ВЕЛИКОГО КНЯЗІВСТВА ЛИТОВСЬКОГО*
В.Н.Жук
